Релігійна громада архистратига Божого Михаїла села Комарів Вінницького району тогоріч залишилась без храму. Місцевий священик перейшовши до ПЦУ «перевів» туди і парафію, отже парафіянам, які бажали зберегти вірність своїй Церкві не залишалось нічого іншого, як збиратись для звершення богослужінь у приватному будинку.
Зраджені пастирем, але не покинуті Богом, віруючи села обладнали під храм одну з хат у селі. Пастирське опікування громадою було покладено на протоієрея Павла Маципуру, багаторічного клірика Спасо-Преображенського собору, який у грудні позаминулого року, в числі найавторитетніших служителів собору, відмовився від співучасті в розкольницьких діях митрополита Симеона (Шостацького), через що був змушений залишити собор. Промислом Божим, священик, який не зрадив істину заради благополуччя, став добрим пастирем для віруючих, які зберегли громаду навіть залишившись без храму.
У свято Різдва Христового отець Павел звершив у домовому храмі Божественну літургію. Невеличкий храм ледве вмістив всіх віруючих, що прийшли прославити новонародженого Спасителя. Серед кількох десятків парафіян були і дорослі, і діти. Майже всі присутні причащались Святих Христових Таїн.
По завершенні богослужіння віруючі не квапились розходитись. Багато хто звернув увагу на особливе відчуття згуртованості, яке у цей раз доповнило собою різдвяну радість, парафіяни вкотре відчули себе однією духовною сім’єю.
Напевно доречним було б на завершення згадати добре відоме євангельське «не бійся, мале стадо», але чи насправді воно таке вже мале? Цими дням колишній вінницький митрополит Симеон вже звично відвідує свої нечисленні парафії. Козятинський район, Вінниця… І кожен раз на архієрейську службу на силу зходиться пара десятків людей. У півтора-два рази менше, ніж у селі Вінницького району, де громада збирається на богослужіння у звичайній хаті. Але, як і дві тисячі років тому, Христос приходить не у розбійницьки відібраний собор, не у шахрайськи переведені у розкол храми, а у звичайний сільський будинок, до людей, для яких, попре всі випробування і негаразди, саме Він залишається головною цінністю життя.
